Агресія та агресивність у здобувачів освіти молодшого шкільного віку
Проблема дитячої агресивності хвилює однаково як батьків, так і педагогів та є актуальною для суспільства в цілому. Агресивність як прояв активності властива всім людям та притаманна кожному з нас. Вона є інстинктивним способом поведінки, спрямованим на самозахист і виживання у світі. Тому має як позитивний, так і негативний вплив на людину. Гнів мобілізує енергію, підвищує здатність до самозахисту і впевненість у собі. Людина готова долати перепони, боротися за виживання , самовдосконалюватись.
Негативного значення агресивність набуває тоді, коли через вади соціальної адаптації людина вступає в конфлікт з оточенням, неадекватно засвоюючи і порушуючи моральні норми.
Молодший шкільний вік — це зріле дитинство, в якому формується соціальна поведінка. Коли дитина приходить до школи, то відбувається зміна соціальної ситуації, її місця в системі суспільних відносин та зміна всього життя. На психіку дитини йде таке психоемоційне навантаження, як у космонавта під час польоту в стані невагомості. Адаптація учня до нових вимог досить часто супроводжується різними проявами агресивних дій у поведінці дитини. Але, пам’ятайте, що процес адаптації у кожної людини індивідуальний, тому в одних він безболісний, спокійний, а в інших — з проявами різної агресії. Якщо у дорослого механізм гальмування і контролю вже присутній і налагоджений, то фраза «Візьми себе в руки» до дітей абсолютно неприйнятна, їм поки «нічим» взяти себе в руки. У здобувачів освіти молодшого шкільного віку частіше виникають спалахи вербальної агресії, проявляється агресія по відношенню до однолітків, особливо у формі насмішок, тиску, образ чи бійок.
На думку нейропедагога Марини Пристінської, агресія — це поведінка, коли організм бореться проти неприємностей, які на його думку, становлять для нього загрозу, можуть йому спричинити (або вже спричинили) біль. Виникає як наслідок сильного страху або злості, що переростають у гнів. Агресія часто супроводжує невдачу. Це такий базовий механізм захисту, який закладено в людину природою – активна захисна реакція.
Існує поняття прихованої та проявленої агресії. Виникає питання, яка агресія завдає менше шкоди — проявлена чи прихована? Виявлений гострий процес більш безпечний, ніж прихований. Не проявлений опір йде «в тінь» і може перетворитися в тілесні симптоми, в форму аутоагресії, «агресія на себе» може проявитися у зниженні успішності, у відчутті себе жертвою, в тому, що дитина може почати втрачати речі, «притягувати» до себе «покарання».
Коли учень початкових класів спрямовує на себе агресію, то це тривожний сигнал про те, що дитина повідомляє: «Я ні до чого не здатний!», «Я не спроможний/на щось робити». І якщо батьки кажуть дитині, що вона може краще навчатися, має бути більш старанною та відповідальною, а в неї не все виходить, то дитина починає карати себе, знецінювати. Учень думає, що не відповідає тим критеріям, які висувають батьки або вчитель.
Якщо в родині припустима агресивна форма взаємодії між членами родини, то дитина може «віддзеркалювати» агресивну поведінку авторитетних дорослих. Агресія часто виростає з відчуття небезпеки. Буває компенсацією болю, образи. Причому, дитину можуть образити в школі – а агресію вона може направити на когось з близьких: дідуся, бабусю або молодших брата чи сестру.
З чим пов’язана шкільна агресія учнів початкової ланки?
- Поява нових вимог та правил. Учню першого класу необхідно зрозуміти, що він став школярем, що відбулись певні зміни в його житті та треба підлаштовуватися під певні рамки. А це часто викликає протест. В сучасній школі діти приходять до 1 класу в переважній більшості у шестирічному віці. А це говорить про те, що переважає не мотивація навчання, а мотивація гри. Дитина хоче погратися, побігати, погуляти, а замість звичної гри вона вимушена сидіти на уроці, слухати вчителя та виконувати завдання.
- Навантаження. Інтенсивний режим. Графік змінюється: навчання в школі, секції, гуртки, і як наслідок — немає вільного часу, а нервова система перевантажена.
- Проблемні взаємовідносини в родині.
- Вади індивідуального особистісного розвитку.
- Пережитий травмуючий досвід.
Агресивність — це стійка риса особистості, готовність до агресивної поведінки.
Агресія — це конкретна дія або поведінка, що завдає шкоди.
| АГРЕСИВНІСТЬ | АГРЕСІЯ |
|---|---|
| Визначення: | Визначення: |
| Стійка властивість особистості, передвісник агресії | Конкретні деструктивні дії, що завдають шкоди |
| Прояв: | Прояв: |
| Емоційний стан (гнів, злість, роздратованість) | Фізичні чи словесні дії (бійки, образи, плітки) |
| Характер: | Характер: |
| Схильність, потенціал до агресивної поведінки | Конкретний акт поведінки у відповідь на зовнішні стимули |
| Приклад: | Приклад: |
| Людина може бути схильною до гніву та роздратування, але не проявляти цього у вигляді агресії | Людина кричить, б’є, кулаком по столу або розпускає плітки |
Е. Фромм вважає, що існує два види агресії: «доброякісна» та «злоякісна». «Доброякісна» виникає в момент небезпеки та носить оборонний характер. Як тільки безпека зникає, стихає й дана форма агресії. «Злоякісна» агресія — це жорсткість та деструктивність. Вона буває спонтанною та пов’язаною зі структурою особистості.
Види агресії:
Подразнення (грубість, роздратованість, запальність)
Фізична (фізична дія проти кого-небудь) — це коли ми кого-небудь б’ємо.
Вербальна (загрози, крики, ругня тощо) — коли ми кричимо, «закатуємо» істерики, коли ми когось посилаємо.
Опосередкована — це агресія непрямим шляхом або завуальована. Буває направлена, спрямована на особу — плітки, злі жарти, ненаправлена-виплескування гніву на сторонні предмети, як-от биття кулаком по столу, крики в натовпі, тупотінні тощо, пасивно-агресивна — це навмисне невиконання завдань, зволікання, впертість, обурення, похмурість.
Негативізм — це опозиційна манера поведінки
Психологиня Наталія Пашко зауважує, що згідно законодавства, насильством вважаються також погрози вчинення чогось. Якщо дитині сказати: «Не вивчиш вірша, я тобі як дам» або «Будеш битий в мене», для неї це звучить як вже виконана дія. Коли дитині погрожують, то на нейробіологічному рівні у неї виділяються ті самі гормони стресу, як і при реальному ударі.
Як реагувати на різні види агресії? На кожен вид агресії — свій спосіб реагування: при вербальній — ми можемо говорити з дитиною. При тактильній — зупиняємо руку, ставимо блок, вчимо ухилятися від удару.
Важливо пам’ятати — малюки довербального періоду (які не вміють говорити людською зв’язною мовою) — замість словесного контакту використовують тіло. Знайомляться, сиплячи один на одного пісок, кидаючи іграшку, «торкаючись», як би розтягуючи свою руку до людини, яка їх цікавить. Б’ють лопаткою по голові, виявляючи симпатію і розташування. Це не ознака того, що росте майбутній злочинець чи агресор. Завдання дорослих потихеньку в рольових іграх вчити знайомству, освоювати комунікативні навички.
Розглянемо ситуацію: малюк б’є маму, тата, бабусю — і при цьому посміхається. Скоріше за все, це не агресивна дія, а для дитини це — гра. Як діяти в такій ситуації?
Алгоритм дій:
- Не вкладайте зайвої емоції в свою реакцію. Інакше у дитини на підсвідомості закріпиться відчуття — «О! На мою гру відповідають».
- Важливо дивитися прямо в очі. Зупиняти руку (стільки, скільки потрібно, хоч 100 разів поспіль).
- Говорити дуже виразно, послідовно, спокійно: «Людей бити не можна».
- Переводити увагу на інші ігри.
Пам’ятайте!!!
- Агресію заборонити не вдасться, але слід вчити дітей керувати своєю агресією, своїми емоціями.
- Потрібно допомогти дитині знайти той інструмент, техніку, які швидко та ефективно дадуть розраду.
- Коли емоції вгамуються, треба запитати дитину про те, що саме її призвело до такого стану, що її засмутило чи турбує.
- Дітям дошкільного та молодшого шкільного віку дуже важливі тілесні ігри. І для того, щоб привернути увагу дорослих, діти можуть «оживляти» нас, чекаючи від нас включеності і саме тілесної уваги, «повертають в тіло» своїми дотиками або ударами. Буквально, вони своїми долоньками кричать: «Ей, повернися!», «Зверни на мене увагу! Я тут!».
- У дітей старшого дошкільного та шкільного віку агресія може прикривати страх.
- Агресія — часто реакція на те, що важлива потреба не реалізована, або реакція на те, що кордони порушені. Нам важливо самим навчитися усвідомлювати свої потреби (про це багато пишеться в книзі «Мова Життя») і коректно про них заявляти. І поступово вчити цьому дитину. Злість — це сила, яка дана нам для захисту. «Я добрий, але у мене є здорова злість, щоб себе захистити», — одна з важливих фраз-практик для дітей і дорослих.
- Часто агресія виростає з втоми і напруги.
- У роботі з агресією важливо зрозуміти, чи немає органічної причини, хронічних захворювань, температури, гельмінтозу (інтоксикація може провокувати спалахи агресії). Головне знайти корінь проблеми, а потім шляхи її подолання.
- Поведінка дорослого — є прикладом для дитини. Ми своєю поведінкою показуємо, як реагувати на конфлікт. Якщо у відповідь на агресію дитини, ми її б’ємо — то тільки закріплюємо цю поведінку. Тому моделювання правильної поведінки є дуже важливим. Дорослі мають показувати дітям як долати негативні реакції, справлятися зі своїми власними емоціями в конструктивний спосіб.
- Важливо навчити дитину поняттю особисті кордони та про те, як їх не порушувати.
- Кожна дитина — особлива, і до кожної дитини мають бути різні, індивідуальні підходи.
- Використовуйте правило бутерброда: перше — відзначте позитивні моменти навчання, зробіть акцент на досягнення, які вже є; друге — зауважте на тому, що добре було б виправити, зробити по-іншому; третє — завершити розмову на оптимістичній ноті, дати повірити дитині в свої сили.
Наприклад: «Ти розумничко, я ціную твої успіхи та старанність, але тобі потрібно звернути увагу на наступні моменти (вказати конкретно на що саме). Я вірю в тебе все вийде, ти впораєшся».
Автор: Жанна Кудіна