Eseniya_k

Емоції та емоційний інтелект

Емоції та емоційний інтелект!!! Цікавий дует, нерозривний тандем, де емоції є первинними природними реакціями, а EQ — навичкою їх усвідомлення, розуміння та керування. У чому різниця між емоціями та емоційним інтелектом? Емоції виникають автоматично, EQ — це навичка, яку можна розвивати. Без EQ людина стає заручником своїх станів; з розвиненим емоційним інтелектом вона використовує емоції як підказки для прийняття кращих рішень.

Емоції — це музика, яка звучить всередині кожного з нас, а емоційний інтелект (EQ) — це майстерність диригента, який керує цим оркестром. Як же працює цей дует? Емоції дають нам «сире» повідомлення про світ (наприклад, страх — це сигнал небезпеки, радість — сигнал успіху). EQ допомагає розшифрувати цей сигнал, зрозуміти його причину та обрати найкращу реакцію замість того, щоб просто діяти під впливом імпульсу. Емоційний інтелект допомагає перетворити хаос почуттів на інструмент для досягнення цілей, перетворюючи емоції з «ворогів» на «союзників». Без емоцій життя було б сухим, а без EQ — хаотичним. Разом вони дозволяють нам не просто відчувати, а й використовувати ці відчуття для побудови стосунків та досягнення цілей. Емоції — це підґрунтя для психічного розвитку людини, її духовного та соціального життя.

У психічному житті дитини перші зв`язки із соціальним середовищем здійснюються саме завдяки емоціям, на основі чого й відбувається розумовий розвиток. Емоції — це показник внутрішнього стану дитини.

Відомий психолог Джон Готтман зазначає: «В останнє десятиліття наука відкрила величезне значення, яке відіграють емоції у нашому житті. Дослідники виявили, що Ваша емоційна освіченість та здібності детермінують Ваш успіх і щастя в будь-яких сферах життя навіть більше, ніж IQ…». Він розглядає емоції, як ключ до успішних стосунків та виховання, а також наголошує на важливості прийняття всіх емоцій (навіть негативних), розуміння їхніх причин та емоційний інтелект, стійкість до стресу та покращує соціальні навички.

Сучасні дослідження відкривають дивовижні факти про те, як емоції, думки та переживання майбутньої матері впливають на розвиток малюка, формують основу його майбутньої особистості та закладають фундамент стосунків на все життя. Емоційний зв’язок між матір’ю та дитиною в утробі формується з перших місяців вагітності через спільну фізіологію, гормони та звуки. Малюк відчуває емоційний стан матері, її стрес або спокій, реагує на емоційні інтонації материнського голосу та рухи, що впливає на його психологічний розвиток. Дитина реагує на емоції мами: якщо мама нервує, то дитина може ставати більш збудженою, реагуючи на небезпеку, яку «зчитує» через стан мами. Негативні емоції підвищують схильність до тривожності. Позитивні емоції є фундаментом здорового розвитку малюка. Вони формують основу для стресостійкості та сприяють розвитку емпатії. Діти з сильним пренатальним зв’язком показують вищі показники емоційного інтелекту, краще справляються зі стресовими ситуаціями, демонструють більшу соціальну компетентність.

У психічному житті дитини перші зв’язки із соціальним середовищем здійснюються саме завдяки емоціям, на основі чого й відбувається розумовий розвиток.

Отже, кожна людина народжується з певним рівнем емоційного інтелекту, але його можна розвивати й вдосконалювати.

Розвивати емоційний інтелект дитини — це означає формувати в неї вміння бути уважною до себе та до інших, бути емпатійною. Емоційний інтелект є складовою частиною загального інтелекту. Розвивати EQ школяра молодшої ланки — це вчити його реагувати на різні життєві ситуації не імпульсивно, а обдумано й усвідомлено. Високий рівень емоційного інтелекту як індикатор того, як людина вирішує, долає різні життєві ситуації. Якщо учень початкових класів постійно звинувачує однокласників чи однолітків у власних невдачах, перекладає відповідальність, не визнає власних слабкостей та проявляє жаль до себе, то це свідчить про його низький рівень емоційного інтелекту.

Як показує досвід та практика, для учнів першого класу, на відміну від учнів четвертого, характерним є низький рівень майже всіх параметрів емоційно-вольового розвитку: дисциплінованості, витримки, сміливості, наполегливості, працьовитості, організованості, самоконтролю, мотивації.

Розвиток емоційного інтелекту (EQ) у молодших школярів допомагає їм розуміти власні почуття, керувати ними та будувати здорові стосунки з оточуючими. Емоційний інтелект дає змогу бути розумним із своїми почуттями.

Важливо навчити дитину з раннього віку розпізнаванню та іменуванню емоцій, розумінню причин виникнення емоцій, керуванню (саморегуляції) своїми емоціями, розвитку емпатії.
Емоційно-вольові зусилля молодших школярів сприяють соціальній адаптації впродовж навчання в початковій школі, підсилюють мотивацію до навчання, у результаті удосконалюються свідома регуляція поведінки та вчинків.

Є дієва техніка, як «включити» EQ у момент сильного гніву чи стресу, «вмикання» емоційного інтелекту в момент спалаху.

ТЕХНІКА «Стратегічна пауза» через метод називання емоцій

Алгоритм дій, як перехопити керування у свого «автопілота»:

1. Стоп-сигнал (Пауза): щойно відчули фізичні ознаки (стиснуті щелепи, прискорене серцебиття, жар), зробіть паузу на 90 секунд. Це час, необхідний для того, щоб гормональний сплеск почав вщухати.
2. «Назви це, щоб приборкати»: подумки скажіть: «Я зараз відчуваю гнів» або «Я зараз відчуваю розчарування». Коли ви називаєте емоцію, активність переміщується з емоційного центру (амигдали) до раціонального (префронтальної кори). Ви буквально «вмикаєте» інтелект.
3. Дихання «4-7-8»: Вдих носом (4 сек.), затримка (7 сек.), повільний видих ротом (8 сек.). Це активує блукаючий нерв, який примусово заспокоює нервову систему.
4. Аналіз потреби: Запитайте себе: «Що мені зараз потрібно, щоб бути в порядку?». Це переводить фокус із бажання «покарати іншого» на власну конструктивну дію.
   !!! Це працює саме тому, що емоція — це автоматична реакція, а EQ — це здатність створити простір між стимулом і вашою реакцією.

Вправи, ігри, техніки:

Для розпізнання та іменування емоцій

Гра «Знайди м’яч»: обирається один ведучий. Діти сідають в ряд лицем до нього. За спинами передається невеликий предмет або м’ячик. По виразу обличчя та пози ведучий повинен вгадати, у кого м’яч. Передача м’яча припиняється після сигналу.

Гра «Малюємо емоції пальцями»: дітям пропонується намалювати свої емоції пальцями. Для цього потрібно використовувати баночки з гуашевою фарбою. Можна намалювати свій настрій за допомогою пальців.

«Абетка емоцій»: складіть список слів-почуттів. Обговоріть, що кожне з них означає.

«Емоційне лото/карти»: використовуйте картки із зображеннями облич, що виражають різні емоції. Дитина має вгадати емоцію та описати ситуацію, коли вона її відчувала.

«Щоденник настрою»: щовечора дитина малює або наклеює смайлик, який відповідає її переважаючому настрою за день.

Для розуміння причин виникнення емоцій

Вправа «Чому я це відчуваю?»: обговорення конкретних ситуацій: «Я злюся, тому що…», «Мені сумно, бо…».

Читання та аналіз казок: запитуйте дитину: «Що відчував герой у цей момент?», «Як би ти вчинив на його місці?».

Керування емоціями (саморегуляція)

Техніка «Світлофор»: Червоний — зупинись (глибокий вдих),
Жовтий — подумай (які є варіанти дій?), зелений — дій (обери найкращий варіант).

Дихальні вправи: наприклад, «Квадратне дихання», «Вдихни аромат квітки – задуй свічку»

«Коробочка спокою»: зберіть речі, які допомагають дитині заспокоїтися (антистрес-іграшка, олівці, улюблена книга).

Розвиток емпатії

Гра «Вгадай почуття друга»: спостереження за мімікою та жестами інших людей (на вулиці, в магазині тощо) і припущення, що вони відчувають.

Вправа «Коло підтримки»: обговорення того, як можна допомогти людині, якій сумно або страшно.

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ ТА ВЧИТЕЛІВ

• Будьте прикладом: озвучуйте власні почуття («Я зараз трохи втомлена, тому мені потрібен спокій»).
• Легалізуйте всі емоції: пояснюйте, що відчувати злість або страх — це нормально, але важливо правильно їх виражати.
• Активне слухання: коли дитина ділиться переживаннями, не перебивайте та не знецінюйте («Це дрібниці»), а підтверджуйте її стан («Я бачу, що ти справді засмучений»).

Автор: Жанна Кудіна

Агресія та агресивність у здобувачів освіти молодшого шкільного віку

Проблема дитячої агресивності хвилює однаково як батьків, так і педагогів та є актуальною для суспільства в цілому. Агресивність як прояв активності властива всім людям та притаманна кожному з нас. Вона є інстинктивним способом поведінки, спрямованим на самозахист і виживання у світі. Тому має як позитивний, так і негативний вплив на людину. Гнів мобілізує енергію, підвищує здатність до самозахисту і впевненість у собі. Людина готова долати перепони, боротися за виживання , самовдосконалюватись.

Негативного значення агресивність набуває тоді, коли через вади соціальної адаптації людина вступає в конфлікт з оточенням, неадекватно засвоюючи і порушуючи моральні норми.

Молодший шкільний вік — це зріле дитинство, в якому формується соціальна поведінка. Коли дитина приходить до школи, то відбувається зміна соціальної ситуації, її місця в системі суспільних відносин та зміна всього життя. На психіку дитини йде таке психоемоційне навантаження, як у космонавта під час польоту в стані невагомості. Адаптація учня до нових вимог досить часто супроводжується різними проявами агресивних дій у поведінці дитини. Але, пам’ятайте, що процес адаптації у кожної людини індивідуальний, тому в одних він безболісний, спокійний, а в інших — з проявами різної агресії. Якщо у дорослого механізм гальмування і контролю вже присутній і налагоджений, то фраза «Візьми себе в руки» до дітей абсолютно неприйнятна, їм поки «нічим» взяти себе в руки. У здобувачів освіти молодшого шкільного віку частіше виникають спалахи вербальної агресії, проявляється агресія по відношенню до однолітків, особливо у формі насмішок, тиску, образ чи бійок.

На думку нейропедагога Марини Пристінської, агресія — це поведінка, коли організм бореться проти неприємностей, які на його думку, становлять для нього загрозу, можуть йому спричинити (або вже спричинили) біль. Виникає як наслідок сильного страху або злості, що переростають у гнів. Агресія часто супроводжує невдачу. Це такий базовий механізм захисту, який закладено в людину природою – активна захисна реакція.

Існує поняття прихованої та проявленої агресії. Виникає питання, яка агресія завдає менше шкоди — проявлена чи прихована? Виявлений гострий процес більш безпечний, ніж прихований. Не проявлений опір йде «в тінь» і може перетворитися в тілесні симптоми, в форму аутоагресії, «агресія на себе» може проявитися у зниженні успішності, у відчутті себе жертвою, в тому, що дитина може почати втрачати речі, «притягувати» до себе «покарання».

Коли учень початкових класів спрямовує на себе агресію, то це тривожний сигнал про те, що дитина повідомляє: «Я ні до чого не здатний!», «Я не спроможний/на щось робити». І якщо батьки кажуть дитині, що вона може краще навчатися, має бути більш старанною та відповідальною, а в неї не все виходить, то дитина починає карати себе, знецінювати. Учень думає, що не відповідає тим критеріям, які висувають батьки або вчитель.

Якщо в родині припустима агресивна форма взаємодії між членами родини, то дитина може «віддзеркалювати» агресивну поведінку авторитетних дорослих. Агресія часто виростає з відчуття небезпеки. Буває компенсацією болю, образи. Причому, дитину можуть образити в школі – а агресію вона може направити на когось з близьких: дідуся, бабусю або молодших брата чи сестру.

З чим пов’язана шкільна агресія учнів початкової ланки?

1. Поява нових вимог та правил. Учню першого класу необхідно зрозуміти, що він став школярем, що відбулись певні зміни в його житті та треба підлаштовуватися під певні рамки. А це часто викликає протест. В сучасній школі діти приходять до 1 класу в переважній більшості у шестирічному віці. А це говорить про те, що переважає не мотивація навчання, а мотивація гри. Дитина хоче погратися, побігати, погуляти, а замість звичної гри вона вимушена сидіти на уроці, слухати вчителя та виконувати завдання.
2. Навантаження. Інтенсивний режим. Графік змінюється: навчання в школі, секції, гуртки, і як наслідок — немає вільного часу, а нервова система перевантажена.
3. Проблемні взаємовідносини в родині.
4. Вади індивідуального особистісного розвитку.
5. Пережитий травмуючий досвід.

Агресивність — це стійка риса особистості, готовність до агресивної поведінки.

Агресія — це конкретна дія або поведінка, що завдає шкоди.

Е. Фромм вважає, що існує два види агресії: «доброякісна» та «злоякісна». «Доброякісна» виникає в момент небезпеки та носить оборонний характер. Як тільки безпека зникає, стихає й дана форма агресії. «Злоякісна» агресія — це жорсткість та деструктивність. Вона буває спонтанною та пов’язаною зі структурою особистості.

Види агресії:

Подразнення (грубість, роздратованість, запальність)

Фізична (фізична дія проти кого-небудь) — це коли ми кого-небудь б’ємо.

Вербальна (загрози, крики, ругня тощо) — коли ми кричимо, «закатуємо» істерики, коли ми когось посилаємо.

Опосередкована — це агресія непрямим шляхом або завуальована. Буває направлена, спрямована на особу — плітки, злі жарти, ненаправлена-виплескування гніву на сторонні предмети, як-от биття кулаком по столу, крики в натовпі, тупотінні тощо, пасивно-агресивна — це навмисне невиконання завдань, зволікання, впертість, обурення, похмурість.

Негативізм — це опозиційна манера поведінки

Психологиня Наталія Пашко зауважує, що згідно законодавства, насильством вважаються також погрози вчинення чогось. Якщо дитині сказати: «Не вивчиш вірша, я тобі як дам» або «Будеш битий в мене», для неї це звучить як вже виконана дія. Коли дитині погрожують, то на нейробіологічному рівні у неї виділяються ті самі гормони стресу, як і при реальному ударі.

Як реагувати на різні види агресії? На кожен вид агресії — свій спосіб реагування: при вербальній — ми можемо говорити з дитиною. При тактильній — зупиняємо руку, ставимо блок, вчимо ухилятися від удару.

Важливо пам’ятати — малюки довербального періоду (які не вміють говорити людською зв’язною мовою) — замість словесного контакту використовують тіло. Знайомляться, сиплячи один на одного пісок, кидаючи іграшку, «торкаючись», як би розтягуючи свою руку до людини, яка їх цікавить. Б’ють лопаткою по голові, виявляючи симпатію і розташування. Це не ознака того, що росте майбутній злочинець чи агресор. Завдання дорослих потихеньку в рольових іграх вчити знайомству, освоювати комунікативні навички.
Розглянемо ситуацію: малюк б’є маму, тата, бабусю — і при цьому посміхається. Скоріше за все, це не агресивна дія, а для дитини це — гра. Як діяти в такій ситуації?

Алгоритм дій:

1. Не вкладайте зайвої емоції в свою реакцію. Інакше у дитини на підсвідомості закріпиться відчуття — «О! На мою гру відповідають».
2. Важливо дивитися прямо в очі. Зупиняти руку (стільки, скільки потрібно, хоч 100 разів поспіль).
3. Говорити дуже виразно, послідовно, спокійно: «Людей бити не можна».
4. Переводити увагу на інші ігри.

Пам’ятайте!!!

1. Агресію заборонити не вдасться, але слід вчити дітей керувати своєю агресією, своїми емоціями.
2. Потрібно допомогти дитині знайти той інструмент, техніку, які швидко та ефективно дадуть розраду.
3. Коли емоції вгамуються, треба запитати дитину про те, що саме її призвело до такого стану, що її засмутило чи турбує.
4. Дітям дошкільного та молодшого шкільного віку дуже важливі тілесні ігри. І для того, щоб привернути увагу дорослих, діти можуть «оживляти» нас, чекаючи від нас включеності і саме тілесної уваги, «повертають в тіло» своїми дотиками або ударами. Буквально, вони своїми долоньками кричать: «Ей, повернися!», «Зверни на мене увагу! Я тут!».
5. У дітей старшого дошкільного та шкільного віку агресія може прикривати страх.
6. Агресія — часто реакція на те, що важлива потреба не реалізована, або реакція на те, що кордони порушені. Нам важливо самим навчитися усвідомлювати свої потреби (про це багато пишеться в книзі «Мова Життя») і коректно про них заявляти. І поступово вчити цьому дитину. Злість — це сила, яка дана нам для захисту. «Я добрий, але у мене є здорова злість, щоб себе захистити», — одна з важливих фраз-практик для дітей і дорослих.
7. Часто агресія виростає з втоми і напруги.
8. У роботі з агресією важливо зрозуміти, чи немає органічної причини, хронічних захворювань, температури, гельмінтозу (інтоксикація може провокувати спалахи агресії). Головне знайти корінь проблеми, а потім шляхи її подолання.
9. Поведінка дорослого — є прикладом для дитини. Ми своєю поведінкою показуємо, як реагувати на конфлікт. Якщо у відповідь на агресію дитини, ми її б’ємо — то тільки закріплюємо цю поведінку. Тому моделювання правильної поведінки є дуже важливим. Дорослі мають показувати дітям як долати негативні реакції, справлятися зі своїми власними емоціями в конструктивний спосіб.
10. Важливо навчити дитину поняттю особисті кордони та про те, як їх не порушувати.
11. Кожна дитина — особлива, і до кожної дитини мають бути різні, індивідуальні підходи.
12. Використовуйте правило бутерброда: перше — відзначте позитивні моменти навчання, зробіть акцент на досягнення, які вже є; друге — зауважте на тому, що добре було б виправити, зробити по-іншому; третє — завершити розмову на оптимістичній ноті, дати повірити дитині в свої сили.
    Наприклад: «Ти розумничко, я ціную твої успіхи та старанність, але тобі потрібно звернути увагу на наступні моменти (вказати конкретно на що саме). Я вірю в тебе все вийде, ти впораєшся».

Автор: Жанна Кудіна